| Περιγραφή: |
В цій статті проводиться аналіз адміністративно-правової політики Україні у сфері електронного урядування стосовно відповідності реалізації міжнародно визнаної стратегії розвитку сучасного суспільства. Мотивовано, що кожна країна повинна вирішувати рівень і обсяг своїх ініціатив у сфері правової політики відповідно до власних національних пріоритетів розвитку та досягнення Цілей сталого розвитку. Всі сімнадцять репрезентованих Цілей стосується удосконалення сфери управлінської діяльності, оновлення політики щодо публічного управління, тому вони виступають певним постулатом формування загальної правової політики та визначають вектори розвитку нашої держави. Доведено, що адміністративно-правова політика у сфері електронного врядування направлена на ефективну реалізацію Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року. Аргументовано поступальний розвиток системи електронного урядування в нашій державі, що продемонстровано значним зростанням Індексу розвитку електронного уряду. Виокремлено проблеми з якими стикаються національні практики в контексті подальшого просування діджиталізації державно-управлінської сфери: нерівномірність впровадження системи електронного урядування у різних державах, оскільки індекс впровадження має тенденцію бути вищими для країн з вищим рівнем доходу, ніж для країн із низьким рівнем доходу; значний розрив у доступі до новітніх технологічних можливостей для густонаселених міст та сільських віддалених регіонів; фактори обмеженого доступу для окремих категорій осіб та допущення дискримінації за різними ознаками у сфері діджиталізації; потреба належного технічного забезпечення, що створює основу довіри користувачів до досліджуваного механізму та усунення недобросовісного вплив на публічне управління як фактору посягань на інформаційну безпеку; можливий дисонанс між правами людини та реалізацією механізмів електронного урядування. |