| Περιγραφή: |
Стаття присвячена комплексному аналізу евристичних стратегій прийняття управлінських рішень у проєктному менеджменті як когнітивно адаптивних моделей мислення, що формуються в умовах інформаційної фрагментарності, часових обмежень та структурної невизначеності. Теоретичне підґрунтя дослідження базується на концепції обмеженої раціональності Герберта Саймона та дескриптивній когнітивній парадигмі Деніела Канемана й Амоса Тверські. У межах дослідження обґрунтовано, що в управлінні проєктами евристичні стратегії функціонують як адаптивні когнітивні алгоритми, які забезпечують результативність в умовах складного, динамічного та багатофакторного управлінського середовища. У роботі здійснено типологізацію ключових евристик – зокрема правила задоволення (satisficing), евристики доступності, репрезентативності та прив’язки – з позицій їх застосування в оперативному й стратегічному проєктному управлінні. Виокремлено й теоретично змодельовано феномен проєктної інтуїції як особливої форми евристичного мислення, що виконує функцію скорочення аналітичного циклу без втрати цільової релевантності. На основі порівняльного аналізу з алгоритмічними підходами виявлено межі ефективності кожної з моделей: евристичні стратегії забезпечують високу швидкість реагування й адаптивність, але водночас супроводжуються ризиком когнітивних викривлень, які потребують спеціалізованих механізмів контролю. Окремий акцент зроблено на формуванні профілю управлінця з евристичною домінантою. Запропоновано багаторівневу модель когнітивних, поведінкових і рефлексивних характеристик такого управлінця як суб’єкта, здатного до ефективного прийняття рішень в умовах невизначеності. На завершення представлено дискусійний аналіз перспектив інтеграції евристичних алгоритмів у цифрові системи підтримки прийняття рішень (DSS), з урахуванням тенденцій когнітивної інженерії та інтерфейсної адаптації. Результати дослідження підтверджують, що евристичне мислення є повноцінною когнітивною системою з високим управлінським потенціалом, системне впровадження якоїпотребує реінтерпретації як освітніх моделей підготовки управлінців, так і архітектури інформаційних систем, що мають відповідати реальним когнітивним практикам мислення в проєктному середовищі. |