| Description: |
У запропонованому дослідженні розглядається комплекс кримінально-правових норм, які прямо або опосередковано охоплюють діяння пропагандистського характеру, що визнаються суспільно небезпечними і, відповідно, підпадають під дію норм кримінального законодавства України. Автор висвітлює не лише сучасні підходи до оцінки пропаганди як форми злочинної діяльності, але й піднімає питання про неоднозначність правозастосування в цій сфері, пов’язану, зокрема, з відсутністю чіткого законодавчого визначення самого терміну «пропаганда». За таких обставин існує підґрунтя, коли правоохоронні та судові органи змушені керуватись суб’єктивними оціночними категоріями, що, в свою чергу, створює ризики правової невизначеності. За таких умов особливої актуальності набуває зіставлення позитивного та негативного тлумачення поняття «пропаганда», яке традиційно у публічному дискурсі трактується подвійно. Так, з одного боку, пропаганда може виступати як інструмент поширення корисної інформації, наприклад, пропаганда здорового образу життя, пропаганда освіти, пропаганда корисних звичок тощо. З іншого боку пропаганда може виступати, як засіб маніпуляції масовою свідомістю, особливо у випадках, коли її зміст спрямований на розпалювання ворожнечі, заклики до насильства або виправдання злочинних режимів. Тобто використання пропаганди з метою нав’язування агресивних політичних та мілітаристських ідей. Саме ця подвійність і ускладнює її правову оцінку, адже межа між реалізацією конституційного права на свободу думки і слова, передбаченого статтею 34 Конституції України, та суспільно небезпечним впливом – доволі тонка. У зв’язку з цим у роботі було також звернуто увагу на правові позиції Конституційного Суду України, який зазначав, що свобода слова не є абсолютною і може бути обмежена законом в певних випадках. Автор статті звертає увагу на правові критерії, які повинні стати орієнтиром для визначення меж криміналізації пропаганди, особливо в умовах воєнного стану, коли питання інформаційної безпеки стає елементом національної безпеки загалом. На підставі аналізу норм Кримінального кодексу України, зокрема статей 109, 110, 111-1, 161, 436, 436-1 та 436-2 зроблено спробу окреслити межі системи кримінальних правопорушень, що стосуються пропагандистських дій, а також визначити внутрішню логіку їх розмежування. Поряд з цим висловлюється аргумент щодо потреби законодавчого уточнення понять, які використовуються в рамках цих складів злочину, задля уникнення розширеного тлумачення, що може призвести до порушення принципу правової визначеності, як одного з ключових елементів верховенства права. |