| Description: |
В роботі розглянуто теоретичні та практичні сторони управління людським капіталом у період воєнних викликів, приділено увагу його стратегічному значенні для збереження соціально-економічної стабільності та забезпечення відновлення країни. Дослідження спрямоване на систематизацію наукових підходів і практичного досвіду, що дозволяють сформулювати ефективні механізми розвитку людського капіталу в умовах високої невизначеності та кризових трансформацій. Мета статті полягає у всебічному дослідженні управління людським капіталом у період воєнних викликів як чинника економічної стійкості та відновлення. У роботі обґрунтовано, що людський капітал виступає не лише ресурсом продуктивності, а й інтегративною основою розвитку, соціальної згуртованості та довгострокової конкурентоспроможності. Методи дослідження включають аналіз сучасних теоретичних підходів до трактування поняття «людський капітал», факторний аналіз трендів стратегічного управління персоналом (зокрема, на основі звітів Deloitte Global Human Capital Trends 2023-2025), а також узагальнення емпіричних даних щодо впливу війни на характеристики трудового потенціалу України. Окрему увагу приділено аналізу кейсів міжнародних та українських організацій, спрямованих на збереження, розвиток і реінтеграцію людського капіталу в умовах воєнних викликів. Результати дослідження засвідчили, що війна суттєво трансформувала людський капітал, зумовивши втрати кадрового потенціалу, посилення міграції висококваліфікованих фахівців, дефіцит кваліфікацій та руйнування інституцій підготовки кадрів. Водночас доведено, що інвестиції у знання, перекваліфікацію, охорону здоров'я та психологічну підтримку працівників є необхідною умовою адаптації економіки до кризових умов і формування основ сталого зростання. Українські кейси продемонстрували, що навіть у період масштабних воєнних дій можлива реалізація ефективних стратегій управління людським капіталом, зокрема через інтеграцію внутрішньо переміщених осіб, підтримку ветеранів, розвиток підприємництва та збереження наукового потенціалу. Висновки підтверджують, що управління людським капіталом у воєнних умовах виходить за межі класичних кадрових практик та стає стратегією, що поєднує освітні, соціально-психологічні, економічні та інноваційні механізми. Системне впровадження таких інструментів забезпечує не лише подолання наслідків війни, але й формує нові точки зростання економіки у післявоєнний період. |