| Περιγραφή: |
У статті досліджено концептуальну еволюцію та соціально-економічну природу державно-приватного партнерства (ДПП) у житловому секторі як ключового інструмента трансформації сучасної житлової політики. Здійснено системний аналіз історичних етапів формування партнерських моделей, виявлено зміщення акцентів від інфраструктурного фінансування до інтегрованого механізму балансування соціальних і ринкових інтересів. Аргументовано, що соціально-економічна природа ДПП полягає в поєднанні економічної логіки прибутковості приватного капіталу із суспільною функцією держави щодо забезпечення доступу до житла та підтримання соціальної стабільності. У межах дослідження окреслено три основні компоненти соціально-економічного змісту партнерства: інституційний розподіл функцій між державою та бізнесом; формування багатоканальних фінансових моделей із урахуванням соціальних стандартів; забезпечення синергії економічного та соціального мультиплікаторів. Окрема увага приділена сучасному етапу розвитку української моделі ДПП, який зумовлений необхідністю післявоєнного відновлення житлової інфраструктури, реінтеграції внутрішньо переміщених осіб та імплементації європейських стандартів партнерської взаємодії. На підставі аналізу міжнародного досвіду доведено, що ефективність житлового партнерства визначається рівнем інституційної довіри, гнучкістю нормативно-правового середовища та здатністю до адаптації в умовах кризових викликів. У національному контексті підкреслено стратегічну роль ДПП як інструмента модернізації житлової політики, що поєднує соціальну орієнтацію з фінансовою стійкістю. Запропоновано трактувати партнерство не як допоміжний фінансовий механізм, а як архітектурну основу системної житлової реформи, зорієнтованої на інклюзивність, резилієнтність і державну суб'єктність. |