| Περιγραφή: |
У статті досліджуються один із заходів кримінально-правового регулювання права на недоторканість житла, покарання на підставі українського та зарубіжного законодавства. Здійснено порівняльно-правовий аналіз ст. 162 КК України із відповідними кримінально-правовими нормами кримінальних кодексів таких країн, як Грузія, Республіка Узбекистан, Республіка Таджикистан, Азербайджанська Республіка, Республіка Казахстан, Французька Республіка, Королівство Іспанія. Доведено, що санкції статті КК України та визначених зарубіжних країн мають схожість та відмінність. В українському законодавстві ст. 162 КК України передбачає такі види покарань, як штраф, виправні роботи, обмеженням волі, позбавленням волі. Санкції статей більшості зарубіжних країн також закріплюють такі види покарань, проте мають й такі покарання, що не передбачені українським законодавством (арешт, громадські робити (КК Республіки Казахстан, КК Азербайджанської Республіки)). Штраф, як вид покарання передбачений у більшості статей досліджуваних зарубіжних країн, проте зіставлення та виділення його переваг та недоліків, з наступним запозиченням до КК України, не видається можливим через різні параметри та показники, зокрема одиниці виміру штрафу (фіксована сума чи умовні одиниці, відсотки). Обмеження волі передбачається у санкціях статей КК Республіки Узбекистан, КК Республіки Казахстан. При цьому у КК Республіки Узбекистан максимальна межа для відповідного виду покарання перевищує строки встановленні у КК України. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк, закріплене в усіх санкціях статей зарубіжних країн, проте максимальний розмір цього покарання в українському законодавстві, перевищує строки закріплені у зарубіжних країнах. Поряд із тими покараннями, які закріплені у ст. 162 КК України, у законодавстві зарубіжних країн виявлено такий вид покарання як позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. На підставі зарубіжного досвіду запропоновано зміни до санкції ч. 2 ст. 162 КК України в такому вигляді «2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування, – караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 5-ти років». |